***
Я спав у нетрях міста восени
І уві сні я мав собі розмову
Із мавченям, і слухав колискову -
Як дід ховає місяць в рукаві.
Така неактуальна маячня
Стара мара, дитяча забаганка
Я встав о п''ятій, майже на світанку,
Бо мав відчути дотик цього дня.
І я відчув його, як певний час,
І вийшов, користаючись з нагоди,
Свою наздоганяючи свободу.
І то була вакація на Марс.
***
Сон
P.S.
Очі звірячі вирячив,
Шпарко та важко дихаючи...
Пазурі, щелепи, ікла...
Ось наїжачився - плигне.
Звір чи не звір - празвір.
Ліс чи не ліс - праліс.
Крок і якась радість.
Сон уривався там десь.
***
Все мало їхати: з квитками й без квитків,
Із мотлохом і без, додому чи із дому;
Все гналося та перло до вагону,
А над юрбою плив нечутний спів.
О, я їх чув, ті дивні голоси,
І пісню знав напам''ять, як молитву...
...А потяг вже розпочинав гонитву
За часом, втрученим між іншії часи...
***
Спів коліс
Все має рухатися, аж доки жиє.
Вода не знає спину, шлях зростає,
Як дерево. Летять на південь зграї.
Воли ідуть по зорях. Промайне
В вікні вагону натовп на пероні,
Травою вкриті колії, мости,
Закрайки міста, яблуні, світи -
І спів коліс затьохкає у скроні:
Все має рухатись, тому що все мине.
Майбутнє утікає у минуле.
Біжи щодуху по чолу земної кулі,
Аж доки тебе мить не дожене.
***
І потяг рушив із Землі на Марс.
А за вікном спливали, як хвилини,
Будівлі та засіяні долини.
І простір танув, як спливає час.
Той потяг швидко протина світи.
Та їхав по тенетах за маршрутом,
Щоб зупинитись там десь, у майбутнім...
Я був як у скафандрі самоти,
Я був сповитий нею, як дитя,
І шлях сприймав у себе наче подих,
І у відкритий космос вийшов потяг,
І щоку студило передчуття.
***
Знов спів коліс
Передчуття, передчуття
Ще небувалого життя.
Та розтрощиться на шмаття
Мара міського забуття.
І ти втікаєш мов дитя
Від небуття,
Від небуття.
***
Я зійшов на черговій зупинці, -
Бо Марс приймає тільки поодинці, -
І просто неба йшов собі в полях.
Якийсь незваний птах свистів з узбіччя
Випорхував і зазирав в обличчя
І струнчив шлях.
Рудий, червоний, синій, сивий ґрунт,
Руді, червоні, сині, сиві трави,
Як хмари, плили поруч і зникали.
І путь стояла вгору,
Як сходинки у космос, до споруд,
До зоряних палаців, до галактик
У веселкові брами математик.
Я бачив, як пісок тече угору,
Годинник крутить стрілки навпаки
І навпаки течуть піском роки.
Я бачив час.
...Урвався шлях, і я прийшов на Марс.
***
Я тут був. Я либонь до народження бачив цей вітер.
Я лежав на піску та гойдався з верхівками трав.
Я той вітер ковтав разом з йодом і сіллю. Я знав
На ім''я кожен камінь, вдивляючись в очі відкриті.
Я був сином червоного з блиском багряним піску
Та лілового неба, де хмар не бувало одвіку.
Я те біле каміння жбурляв просто в висохлу річку
І кріз зуби наспівував казку дитячу - жаску.
Я раптово згадав ту мелодію, зніяковів,
Мимоволі зігнувся, торкаючись пучками ґрунту.
Щоб знешкодити в тілі та крові загуслу отруту,
Я закинув до рота шматок цього ґрунту - і з''їв.
***
Шкіра, обпалена сонцем, злазить лахміттям.
Я буду жити.
Їсти червону цеглину хрусткого ґрунту -
Без упину, довіку, до скону,
Бо розпалене сонце співає мені колискову,
Що немає смерті, що навіть мертві не мертві,
Ті, що входять у дім і з нащадком сідають за стіл.
...Тихо сиплеться сіль,
Що у них на вустах... П''ють розчинну
Сіль, і сіллю освячують шлях.
Шкіру знято, і сиплеться сіль
На голівку і тіло...
Щоб тендітне біляве коріння у ґрунті засіло.
***
Щодо історії - вона тут у повітрі.
Розчинна, наче кава, наче сіль.
Ковтаєш вітер - відчуваєш біль.
Горлянку ріже ніж, прихований у вітрі.
Уламки древніх міфів у траві.
Каміння біле з цятками-очима.
Карбована єрогліфами глина.
...Шукає вітер, де тут є живі...
***
А у ліловому небі блакитний місяць, як кулька,
Далека планета хтива, як покинута любка,
Як чарівна царівна, по неї я не поїду.
Мрія чи діва - квітка начебто з того світу.
Згадка, мара, дурниця -
Я ж бо не повернувся.
...Раптом таке насниться
У готичному дусі...
Наче русалка холодна,
Наче магніт, ваблива.
Випромінює воду.
Я захлинаюсь у зливі.
***
Я повертався вночі серед білих реклам
Просто в рядки паперового мертвого міста.
Я був порожній, як пляшка, позбавлена вмісту,
Як голівудське муві чи містичний роман.
Я залишився на Марсі - блукати між гір,
Слухати вітер і дощ, розмовляти з камінням.
Я привезу на шузах поналипле насіння
Марсових трав, і за містом засію пустир.
Кінець
